Термін «остеобластокластома» був запропонований А. В. Русаковим у 1959 році. У Міжнародній гістологічній класифікації первинних пухлин і пухлиноподібних захворювань кісток прийнятий термін «гігантоклітинна пухлина».
До теперішнього часу існують різні найменування гігантоклітинної пухлини: гігантоклітинна пухлина типу епуліда, бура пухлина, гігантома, гігантоклітинна саркома, остеокластома, місцева фіброзна остеодистрофія.
В етіології даної пухлини, на думку ряду авторів, істотну роль грає травма кістки. Гігантоклітинні пухлини відносять до істинних пухлин — бластом. В даний час і хірургами, і патологоанатомами дані пухлини визнані доброякісними, хоча і схильними до рецидиву. Це призвело до заміни термінів «гігантоклітинна саркома», «гігантоклітинна пухлина» терміном «гігантома». Гігантоклітинна пухлина може приймати саркоматозну будову.
Остеобластокластома є доброякісною остеогенною пухлиною. Виникає в щелепних костях. Пухлина розвивається переважно у осіб молодого віку, частіше у жінок 11-30 років. За даними Ю. І. Бернадського, остеобластокластоми складають 20,7% від числа пухлин кісток обличчя.
Остеобластокластома може розташовуватися по периферії кістки й в товщі кісткової тканини. При локалізації на альвеолярному відростку щелепи її розглядають як гігантоклітинний епулід. У нижній щелепі пухлина найчастіше виявляється в області премолярів і молярів, у верхній щелепі — в області премолярів. До рідкісних локалізацій належить ураження виличної кістки.
Остеобластокластома — клініка новоутворення
Непомітно для хворого з’являється рівномірне потовщення на одній з ділянок нижньої чи верхньої щелепи, часто безболісне. Зростання пухлини триває протягом 3-10 років, але іноді буває і більш інтенсивним.
При пальпації новоутворення його щільні ділянки чергуються з розм’якшеними. Форма його опукла, куполоподібна, іноді відбувається витончення стінок щелепи, що проявляється у вигляді симптому Дюпюітрена (крепітація). Зуби в зоні новоутворення рухливі, електрозбудливість їх знижена, в осередку ураження відзначається резорбція коренів зубів на 1/3 довжини. Слизова над пухлиною або не змінена, або злегка анемічна, буває розширена венозна мережа слизової оболонки в області пухлини.
При виникненні одонтогенного запального процесу превалюють ознаки гострого запалення. Діагноз може бути встановлений при комплексному клініко-рентгенологічному дослідженні.
На підставі клініко-рентгенологічних даних і морфологічної картини розрізняють три основні форми остеобластокластом: осередкова, кістозна, літична.
Осередкова форма частіше спостерігається в зрілому і літньому віці, характеризується дуже повільним розвитком. При обстеженні хворого визначається щільна припухлість з горбистою поверхнею, відмежувати пухлину від здорових ділянок кістки клінічно не вдається; щелепа часто має веретеноподібну форму. Зуби, розташовані в зоні пухлини, рідко змінюють своє положення. Електрозбудливість пульпи інтактних зубів не порушена. Слизова оболонка, що покриває пухлину, незначно анемічна.
При кістозній формі пухлини першими симптомами захворювання в більшості випадків є скарги на зубний біль. При пальпаторному обстеженні окремі ділянки пухлини податливі при натисканні (симптом «пергаментного хрускоту»); стоншена кістка над пухлиною має гладковипуклу, куполоподібну форму.
Літична форма зустрічається рідко, частіше в дитячому та юнацькому віці, і становить 10% від всіх остеобластокластом щелеп. Розвиток даної форми остеобластокластоми відбувається досить швидко. У ряді випадків перша ознака пухлини, що розвивається — біль. При витонченні кортикального шару, поряд з самостійними болями в спокої, з’являється біль при пальпації. Венозна мережа судин слизової оболонки, що покриває пухлину, розширена. Зуби нерідко зміщуються і стають рухливими, електорозбудливість пульпи знижується. В області ураження можуть відбуватися патологічні переломи щелепи; при локалізації на верхній щелепі можливо проростання в верхньощелепну пазуху, носову порожнину і інші кістки лицьового скелета. При пункції новоутворення виявляється рідина бурого або жовтуватого кольору, що пов’язано з розпадом еритроцитів і утворенням гемосидерину, іноді з кров’ю. Пунктат не включає в себе кристалів холестерину, що зазвичай зустрічається при кісті.
Остеобластокластома — рентгенологічна картина
Рентгенологічно при осередковій формі пухлини на місці вогнища ураження відзначається тінь від безлічі дрібних і більших порожнин або пористих утворень, відділених один від одного кістковими перегородками різної товщини. Реакції з боку окістя не спостерігається. Картина багато в чому схожа з рентгенологічною картиною амелобластоми.
Кістозна форма на рентгенограмі нагадує одонтогенну кісту щелепи і амелобластому. Відмінність кістозної форми амелобластоми в тому, що її кордон з кісткою нерідко має мілкофестончасті обриси у вигляді надзвичайно маленьких бухт.
При літічній формі остеобластокластоми пухлина дає неструктурне вогнище просвітлення.
Остеобластокластома — макроскопічна картина
Макроскопічно пухлина має строкату будову: ділянки бурого кольору перемежовуються з ділянками червоно-сірого кольору і жовтими полями некрозу. Зона фіброзної тканини має білясте забарвлення. У товщі пухлини розрізняють одиночні або множинні дрібні порожнини, що містять кров’янисту буру рідину. Зустрічаються вогнища осифікації. У периферичних відділах пухлини може спостерігатися кістковоутворення у вигляді ущільнень. Іноді пухлина солідна, без порожнин.
Остеобластокластома — мікроскопічна картина
Мікроскопічно в остеобластокластомі розрізняють велику кількість дрібних, злегка витягнутих клітин з округлим ядром (типу остеобластів), серед яких визначаються масивні скупчення гігантських багатоядерних клітин (остеокластів). У одноядерних клітинах відзначаються мітози, в багатоядерних вони відсутні. Формені елементи пухлини
представлені також фібробластами і ксантомними клітинами. Ділянки крововиливів піддаються макрофагальній реакції відповідними фагоцитарними клітинами.
У деяких ділянках пухлини виявляються острівці остеоїдної тканини. Пухлина насичена еритроцитами, що розпалися і імбібована кров’яним пігментом — гемосидерином, який надає їй бурого забарвлення. Наявність останнього і множинних крововиливів, часто у вигляді кров’яних кіст, обумовлено особливістю кровотоку в пухлині.
Кров в остеобластокластомі циркулює поза судинного русла по міжтканинних щілинах. Відсутність ендотелію дозволяє їй проникати в тканину пухлини і накопичуватися там. При цьому формені елементи крові руйнуються, утворюючи скупчення гемосидерину. Іноді в пухлині може виявлятися велика кількість фіброзної тканини.
Остеобластокластома — диференціальна діагностика
Остеобластокластоми (кістозна й осередкова форми) необхідно диференціювати з амелобластомою та радикулярною кістою, літичну форму — з остеогенною саркомою (на
відміну від остеолітичної саркоми в остеобластокластомі відзначаються стоншення і здуття коркового шару щелепи) і фіброзної остеодисплазії (характерний повільний ріст і збереження на рентгенограмі безперервності коркового шару щелепи), фіброміксомою, центральними фібромами щелеп.
Клініко-рентгенологічне обстеження без гістологічного зіставлення буває недостатнім для встановлення точного діагнозу остеобластокластоми. Частота розбіжності клінічного діагнозу з патогістологічним становить 30%; найбільш часті розбіжності виникають при диференціюванні остеобластокластоми з амелобластомою — 16%
Остеобластокластома — лікування
Лікування остеобластокластом щелеп — хірургічне. При кістозній й осередковій формах зазвичай досить ретельного вискоблювання вогнища ураження. Якщо пухлина займає значні ділянки щелепної кістки, можливе проведення резекції нижньої щелепи, при необхідності — з одномоментною кістковою пластикою. При літичній формі частіше використовується часткова резекція щелепи без порушення безперервності нижньощелепної кістки (контінуітальна резекція) або резекція фрагмента щелепи з одномоментною кістковою пластикою. Променева терапія не дає достатнього лікувального ефекту. Однак даний метод лікування призначається хворим, яким будь-яке оперативне втручання
протипоказано по загальносоматичному статусу. Зазвичай використовують короткофокусну рентгенотерапію, дистанційну променеву терапію, гальмівне та електронне випромінювання високих енергій. Середня доза опромінення коливається в межах 30-50 Гр/кг. Прогноз лікування сприятливий, проте можливість малігнізації і метастазування пухлини при доброякісному характері новоутворення не виключається. До рецидивів пухлинного процесу зазвичай призводить неправильна лікувальна тактика.